За структурою буковинське поминальне деревце з дарами має кілька основних інваріантів:

Тип 1 - “прутчик”: в калач встромляють непарне число дерев’яних прутиків-шпажок, на які нанизується ритуальне печиво, солодощі (Вижницький район практикує і зараз, Рогізна, Стара Жучка, Гарячий Урбан передмістя Чернівців практикували цей тип до 70-х років минулого століття);

Тип 2 - деревце живе: зрубують невелике молоде плодове деревце, яке прикрашають ритуальним печивом спеціальної форми, на його верхівці палять непарну кількість свічок, цей тип деревця доповнюється мискою з трьома калачами і пляшкою води (окремо), миска носить назву “паус” або “блід”. У деяких населених пунктах (наприклад, Остриця і прилеглі) деревце ставиться в головах покійного, паус - в ногах, і Опришени, Тереблече, Карапчів, Волока, Валя Кузьмина, Грушівка, Молодія, Чагор, Червона Діброва, Ленківці, Рідківці, Маршинці, Магала, місто Герца Чернівецького району, села Керстенці, Грозинці, Подвірне, Мамалига Дністровського району, села Вашківці, Бережниця, місто Вижниця Вижницького району несуть деревце вінчальні батьки - чоловіки з іншими чоловіками з родини, а паус несуть вінчальні матки з іншими жінками з родини. В інших селах (наприклад, Коровія) розрізнення за ступенем родичання немає - несе той, кого попросять. Обов’язковими з хлібних фігурок є три “драбинки” (символ сходження на небо), три “замки” і три “ключі” (ключ від Царства Небесного), а також три “голуби” (аби душа летіла легко).

Тип 3 - обрядова гілка. В деяких населених пунктах замість цілого деревця використовують його фрагмент (гілку сливи). Ця гілка прикрашається аналогічно до деревця, окрім того додатково перев’язується рушником. Такий звичай донині живий у селі Подвірне Дністровського району. Разом із гілкою до церкви несуть “мисочку” – це друга частина дару. Приношення (вміст офірної миски) складається з трьох калачів, цукерок, пляшки води, олії, вина.

Тип 4 - деревце каркасне хлібне – в спеціальному кошику кріпляться дерев’яні прути (як правило, ставлять 9), на які нанизуються почергово хлібні фігурки - “голубочки”, “квітка”, “людина”, “безконечник”, внизу ставлять також “драбинку”, “ключ” і “замок”.

Тип 5 - обрядовий кошик – прикрашений випеченим ритуальним печивом, сливами і солодощами сам кошик, без прутів (Червона Діброва).

Тип 6 - деревце каркасне на ношах – для складання деревця беруться з церкви дерев’яні ноші, які містять стаціонарні прути і місця під солодощі та свічки, це осучаснений варіант. В окремих населених пунктах має значення кількість хлібних фігурок та їхня послідовність на поминальному дереві (Йорданешти, Сучевени ). Основні типи обов’язкового ритуального печива на дереві (дані за свідченнями респондентів сіл Просіка та Волока): “драбинка”, “коріння дерева”, “замок від раю”, “голуб”, “ангел-серафим”, “місяць небесний”, “листя конюшини”, “ружа”, слойка” (спіралеподібна), “хрест”, “ключ”, “тайстра селянина”, “безкінечник”, “сонце” (“колач”), “виноград”, “дзвіночки”. Всі фігурки випікаються по три, крім “драбинки”, “замка” і “ключа”.

Послідовність складання деревця у селах Волока та Грушівка (ярусами):

1. “Драбинки” і “коріння дерев”.

2. “Ключ”, “замок”, “ангел-серафим”.

3. “Тайстра селянина” (“кошик”): елемент квадратної форми, символізує земну зайнятість, вантаж земного шляху, “голуб”, три фігурки “місця небесного” і “сонця”, рослинні символи, на самому верху - “хрест”.

Тип 7 - “стіл”: з ритуальною метою виготовляється каркас із нержавійки (Остриця, Горбова, Банчени), це по суті металевий стіл із місцем під деревце, і тому саму конструкцію також називають “стіл”. Після здійснення обрядової функції солодощі з каркасу розбирають, а сам каркас повертають у церкву. Деревце з дарами випікається в ніч напередодні похорону, далі воно стоїть поруч із тілом всю церемонію прощання. Коли очолювана панотцем процесія співає “Вічна пам’ять” (в домі, біля дому і в церкві), родина припіднімає деревце-парастас, а всі присутні символічно похитують випростаними долонями, ніби припіднімають деревце також. Відтак обрядовий припис різниться. У одних населених пунктах солодощі з деревця роздають дітям відразу після відправи у церкві (Драбинці, Горбова), в інших же населених пунктах деревце віддають у церкву і солодощі розділяють між служителями церкви, співаками хору тощо (Остриця, Бояни, Сучевени, Просіка).

Одні з найдавніших зафіксованих згадок про буковинські поминальні деревця з дарами знаходимо у праці Раймунда Фрідріха Кайндля “Русини на Буковині” (1889). «Мертвий завжди отримує крейцер, який кладуть йому на груди або кидають у могилу зверху на труну два крейцери, що, звичайно, є символом стародавнього звичаю приносити жертву. Подібне можна сказати й про той калач (парастас), в який застромлено від п’яти до семи паличок, на яких прикріплені пряники, сливи і яблука, і який несуть попереду труни, а потім на могилі його здебільшого їдять».

За свідченням сучасних носіїв традиції (Угринчук М.І, Пентелейчук А.Г., Паламарю С.К) прути чи гілки хлібного деревця символізують ті шляхи, які має пройти душа на шляху до Господа, перед тим, як попрощатися з усім земним світом.

Деревце можуть випікати самостійно (особливо в населених пунктах, де немає чітких вимог до форми та кількості хлібних фігурок) - Бояни, Горбова, Коровія, Бережниця), а можуть запрошуватися спеціальні кухарки - перепікарки (Драчинці, Сучевени). Скоромні (не пісні) хлібні фігурки випікаються з тіста як на калач з розрахунку на 5-15 порцій (залежно від форми і висоти деревця). Пісні фігурки печуться за аналогічним рецептом, лише не додається молоко та яйце. Пісні фігурки замащують розчином води, цукру та компоту або міцного чаю (для кольору), скоромні - збитим яйцем із цукром.

Фото: Буковинський центр культури і мистецтв