У цей переломний момент багатовікової історії українців краю вирішувалася його державна приналежність, його історична доля.
3 листопада до Чернівців з'їхалось українське населення Буковини на заклик Крайового Комітету. Учасники гуртувались навколо трьох будівель: Народного дому, Музичного товариства, Робітничого дому і після доповідей послів Комітету вирушили маніфестацією до площі Єлизавети. Учасники та очевидці подій оцінювали кількість людей від 8000 до 40 000.
 
Віче проголосило возз'єднання Буковини Північної (Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького повітів) із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з "Великою Україною".
 
Однак 11 листопада 1918 року Румунія — всупереч волевиявленню Буковинського народного віча — захопила Північну Буковину разом із Чернівцями.
Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 року за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 року — і Північну Буковину.
 
Ми, вдячні нащадки учасників віча, всі наступні роки і сьогодні згадуємо цю знакову для кожного буковинця подію. Невипадково ця дата з часів незалежності України відзначається буковинцями як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною — Україною. Позаяк десятиліття продемонстрували, наскільки наші предки у своєму рішенні були далекоглядними і мудрими — саме їх волевиявлення стало провісником Акту проголошення Незалежності України в 1991 році і тепер їхні нащадки продовжують відстоювати незалежність України.
 
Тож нехай наші серця завжди будуть сповнені гордістю за нашу державу, прагненням до єднання і порозуміння, а джерело віри, надії та любові до України буде невичерпним. Зі святом!
 
З повагою,
Голова Вижницької районної ради Михайло Андрюк