Сьогоднішня Вижниця — місто життєрадісних людей, народних митців й умільців. Це місто завжди було і залишається найважливішим культурним центром Буковинської Гуцульщини та прихистком людей доброї волі і помислів.

Оберегом народних традицій і звичаїв є Вижницький фаховий коледж мистецтв і дизайну імені Василя Шкрібляка, який відомий далеко за межами України. Гордістю коледжу є не тільки музей дипломних і курсових робіт, але й музей старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини.

Ідея створення музею старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини назрівала у коледжі давно, адже подібна гуцульська кімната існувала з дня створення навчального закладу і налічувала десятки унікальних етнографічних предметів, зібраних свого часу в гуцульських селах Карпат. На превеликий жаль унікальна колекція була вивезена румунськими окупаційними властями у 1944 році. Відновити у повному обсязі втрачені реліквії , звісно ж, неможливо, але робота для відтворення їх не припинялася протягом багатьох років. І як результат самовідданої роботи – чудове зібрання предметів народного декоративно - вжиткового мистецтва та старожитностей було відкрито у 2011році на честь 105 річниці з дня заснування Крайової школи різьбярства та металевої орнаментики. За 117 років наш навчальний заклад пережив зміну різних політичних режимів, але не втратив свою сутність – берегти і примножувати народні традиції підкреслив Д.О. Козубовський, багаторічний директор коледжу, з легкої руки якого був заснований музей старожитностей.

Ведучі заходу, студентки четвертого курсу Ксенія Телекі та Олександра Дячук, вели мову про те , що молоде покоління щасливе з того , що народилося і живе на чудовій , мальовничій землі, де жили їхні діди і прадіди; де живуть батьки, де корінь роду українського сягає сивої давнини. Адже вони живуть на своїй землі, українській, мають свою культуру і традиції, не зазіхають на чуже, а бережуть своє - Богом дане нашому народу.

Студенти навчального закладу добре розуміють, що сьогодні, як ніколи, всім треба гуртуватися, допомогати один одному та нашому війську і державі, і пам'ятати усіх невинно убієнних, закатованих і пропавших безвісти, щоб Всевишній дав силу і волю нашому народу та мудрість і наснагу для зміцнення рідної держави, рідної землі.

За традицією у музей старожитностей прийшли студенти коледжу, викладачі, учні Мистецької школи зі своїми наставниками, Олена Чепух, керуюча справами виконавчого апарату Вижницької районної ради, менеджер проєктів , які реалізуються за партнерства Вижницької районної ради і нашого коледжу. Пані Олена презентувала музею старожитностей надзвичайно цінні матеріали, які стали окрасою нашого зібрання.

Ганна Ватаманюк – учасниця Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів, майстер народного мистецтва. Її гра на скрипці зачаровує всіх присутніх, а ґердани, які створює ця красива і талановита жінка, приносять радість і красу. Пані Ганна провела майстер – клас по створенню ґерданів.

Олександр Бродовінський –композитор, диригент, один із засновників «Смеречини», народний майстер з лозоплетіння у третьому поколінні розповів всім присутнім про секрети його творчості, які побудовані на любові до музики, життя, рідної Вижниці і героїчного Хотина. Студенти та гості із захопленням прослухали пісню « Моя Вижниця», автором якої є наш гість і в минулому працівник нашого коледжу, який своєю невтомною працею збагатив скарбницю цікавих справ нашого навчального закладу.

Усі експонати, представлені в експозиції музею старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини , - живі приклади, а вони дійсно живі, бо витворені руками тих, хто споконвіку жив і творив на цій благословенній Богом землі.

Як відомо, людину завжди зустрічають по одежі… Одяг легко може розповісти який у людини статус, її соціальне становище, а якщо він ще й автентичний – то з легкістю вказати, з якої місцевості людина. Гуцульська мода завжди виділялася з поміж інших своєю барвистістю, неповторністю, вишуканістю та притаманними лише цій територїі особливостями, адже вона увібрала в себе всю повноту й красу гір. Невипадково видатний український вчений-етнограф Володимир Шухевич писав: “Усім укладом свого життя, своїми нравами і звичаями гуцули відрізняються від своїх співвітчизників, що живуть у Карпатах і далі на Захід.

Гуцульська «ноша» завжди характеризувалася своєю практичністю, адже гуцули ходять далеко в гори, їздять на конях, тобто ведуть досить активний спосіб життя.

Окрасою експозиції музею становлять комплекти чоловічого та жіночого одягу. Це вишиті сорочки, запаски, головні убори тощо. Сорочки та блузи характеризуються особливим кроєм та пошиттям, оздобою, різноманітними техніками та багатою колірною гамою.

Всі учасники заходу були зачаровані представленням одягу, який став окрасою та родзинкою нашого музею.

Ведучі цього неординарного вечора підкреслили, щоми навчаємося у найкращому навчальному закладі і пишаємося тим , що у нас є два потужні музеї, які привертають гостей не тільки Вижниці, але й всієї України. Коледж і музеї відвідали багато делегацій з України та із-за кордону.

Музей старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини стає з кожним днем популярнішим. Дедалі більше людей відвідують його і залишають схвальні відгуки про колекцію музею, а також про те, що зберігаються традиції народного мистецтва. Адже, хто не знає минулого, той немає майбутнього.

Потрібно відзначити ,що наш музей відвідали протягом останніх місяців також і вимушені переселенці з Донеччини, Луганщини, Запоріжської і Харківської областей, Київщини та Чернігівщини. Всі дорогі гості захоплювалися нашими експонатами і горді з того , що український народ має свою історію, свою культуру, свої звичаї і традиції.

Музей привернув також увагу волонтерів, художників Мистецької резиденції, а також акторів. Всі присутні з великим хвилюванням прослухали пісню у виконанні Олександра Фочука, випускника Одеської консерваторії, нашого земляка, зйомки якої проводились у музеї.

На завершення кожен присутній з великим хвилюванням вслухався в слова молитви:

Боже – отче всемогутній, Захисти коханий край,

Дай нам вийти у майбутнє, Мужність і сміливість дай,

Хай Собори на руїні, стануть там, де ти прорік

Незалежній Україні – слава нині і повік!

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов'я,

Звешся величаво - Україною,

Земле зачарована моя.

Ти мені боліла важко ранами,

Як тебе хотіли розп'ясти,

І нитками - чорними й багряними -

Власний образ вишивала ти.

Вишивала ніжністю суворою,

Муками і полум'ям надій.

Я читаю всю твою історію

На сорочці вишитій твоїй.